Церква воскресіння господнього

0

Автор: студент групи РПЗ-3, Жмурко Ростислав
У часи давньоруського Пліснеська (15 км від Золочева) на місці Золочева існувало легендарне Радече, яке було зруйновано внаслідок ворожих набігів на початку XIII ст. Жителі, які залишилися живими, поховалися у навколишніх болотах. Там вони будували житло, пересувалися ж, прокладаючи шлях за допомогою вбитих у болото дубових палей. Так починався нинішній Золочів. На початку XX ст. у місті прокладали водопровід і знайшли такі давні «стежки», законсервовані у торфовищі. Перша письмова згадка про місто, знайдена у архівних документах останнім часом — 1423 рік. Тоді Золочів перейшов від Кердеїв (відомий у Галичині рід) до Яна Менжика. У 1427 році, у часи боярського правління, за Золочів велась судова суперечка у родині Щечонів. З тих часів залишився у місті так званий Золочівський двір — будинок власника міста, вимуруваний з каменю, котрий більше відомий як будинок убогих XVII ст. Саме тоді двір був переданий парафіяльному костелові для опіки над убогими. У XV—XVI століттях Золочів живе традиційним міським життям. Впродовж цього історичного періоду місто успішно розвивається, і незважаючи на численні татарські набіги. Золочів був оточений валом і ровом, додатково захищений фортецею на пагорбі. У 1523 році місто отримує Маґдебурзьке право. Зручне розташування сприяє розвитку торгівлі і ремесел. Справжнім золотим часом для Золочева було XVII — початок XVIII століття — за родини Собеських у місті будується новий замок, закладаються монастирі, церкви. В той час у Золочеві були 2 українські церкви, парафіяльний костел, вірменська церква, три монастирі – два латинські і монастир ОО Василіан. Пізніше своїм закріпленням в Золочеві поляки завдячували Собеським. До того часу існував у Золочеві тільки малий дерев’яний костел, а на початку XVII ст. постав золочівський деканат, як один із семи, який належав до Львівської римо-католицької архидієцезії. Батько короля Яна ІІІ Якуб особливо захоплювався Золочевом. Тут померла його перша дружина Маріанна Вишньовецька, і дві дочки від цього шлюбу. Тут побачили світ троє дітей Теофілії Данилович (його другої дружини). Це: Марек, Софія і Катерина. Якуб вшанував народження дітей будівництвом нового костела протягом 1624 – 1627рр. Це видно з листа Якуба Собеського до єпископа Львівського Яна Короля Чолганського. Одночасно він фінансує будівництво костелів у Поморянах, Зборові і Озерній. Золочівському костелу дано назву «Воскресенський». Так побажав його фундатор, крайчий коронний і староста красноставський Якуб Собеський. У костельних документах цікава інформація. У випадку небезпеки перед ворогом срібло костелу складали у бочки і закопували. Якуб Собеський був фундатором дзвону, що знаходився в парафіальному костелі. Після великої пожежі в 1691 р. згоріло місто, костел, дзвіниця. Новий дзвін було вилито у гданську сином Якуба Собеського (Якуб помер в 1646 р.), королем Яном ІІІ у 1693 р. На дзвоні вибито королівський герб і дві медалі з портретами короля Яна ІІІ, його дружини Марії Казимири з латинськими написами та контурами ангелів над ними. Подібний дзвін часів Яна Собеського зберігся в Поморянах. За часів Австро-Угорської імперії Золочівський парафіальний костел було переведено у церкву (наша Воскресенська церква). В цій церкві у підвальному приміщені покояться три труни з прахом Маріани Вишньовецької та її дочок.
В 1649 році Золочів спалили татари, багато мешканців забрали у ясир. З цього часу місто занепало. 1671 року, перед війною з Туреччиною, майбутній польський король Ян Собеський перебудував та укріпив замок. Але у 1672 році турецькі війська після шестиденної облоги захопили замок та місто. До 1737 року Золочів належав Собєським. Наступним власником став Сандомирський воєвода Тарла, а потім – Радзивіли. З 1772 року Золочів – у складі Австро-Угорщини. Австрійський уряд закрив два латинські монастирі. Один з них віддали під церкву українській громаді. Українська та польська громади обмінялися церквами. Так, поляки забрали собі новий храм (Успенський костел), а українці
20:24:12
отримали церкву Воскресіння. На початку ХІХ століття Золочів перейшов у власність графа Лукаша Комарницького. Австрійці поставили в місті постійний військовий гарнізон, а із замку зробили в’язницю (нею замок був з 1872 до 1954 року. У червні 1941 року тут НКВД-истами було закатовано 649 безвинних українців). Зручне розташування Золочева (на трасі між Львовом і Тернополем), відкриття залізниці у 1871 році, сприяли розвиткові міста у ХІХ ст. Сюди на постійне проживання їдуть заможні люди. Будинки, збудовані в ті часи, і досить вражають вишуканістю. Історія Золочівщини ХІХ ст. також означена діяльністю видатного українця Маркіяна Шашкевича (1811-1843). Він разом із однодумцями Іваном Вагилевичем та Яковом Головацьким організував «Руську трійцю», був натхненником видання першої книжки українською мовою. Будучи священиком, впровадив літургію українською мовою. В 1918 році Австрійська (а з 1804 року Австро-Угорська) імперія розпалась. Золочів знову потрапив під владу Польщі. Але цього разу панування поляків на Галичині виявилося недовгим – через 21 рік ці землі перейшли до Радянського Союзу. Почались комуністичні репресії та Друга Світова війна…


Share.

Comments:

Leave A Reply

'